БЮЛЕТЕНЬ

Судомний синдром у клініці невідкладної нейрохірургії Iльчишин В.В., Зозуля А.I. Лікарня швидкої медичної допомоги, м.Київ, Україна Судомний синдром часто зустрічається в практиці невідкладної нейрохірургії і може виникати внаслідок різних причин. Це можуть бути гострі судинні, запальні чи травматичні ураження головного мозку. Як правило, вони потребують невідкладної нейрохірургічної допомоги. Слід наголосити, що судомні напади часто допомогають діагностиці локалізації вогнища ураження мозку. Це повязано з тим, що після закінчення судомного нападу у хворих залишаються, зявляються або наростають вогнищеві (фокальні) симптоми в вигляді геміпарезу, афазії та інших порушень. Епілептичні напади можуть бути не тільки фокальними але й генералізованими. Останні протікають значно важчий перебіг. Під нашим наглядом знаходилися 56 хворих із судомним синдромом, які були госпіталізовані в клініку невідкладної нейрохірургії. З них 32 з важкою черепно-мозковою травмою (ВЧМТ). У 8 хворих був діагностований важкий забій головного мозку, у 24 — гострі внутрішньочерепні гематоми (у 5 — епідуральна, у 7 — субдуральна, у 10 — внутрішньомозкова). Iз додаткових методів дослідження нами були використані МРТ, АКТ головного мозку, УЗДГ, рентгенографія черепа. Складність діагностики внутрішньочерепних гематом була зумовлена різними причинами: грубим порушенням свідомості і відсутністю анамнестичних даних, наявністю супутньої алкогольної інтоксикації, поєднанням внутрішньочерепних гематом їз забоєм головного мозку. Слід зазначити, що розвиток гематом був стадійним, фазовим. Симптоми здавлювання мозку проявлялися залежно від локалізації гематоми, її обєму, типу, вираженості загальномозкових і стовбурових порушень. Найчастіше ми реєстрували контрлатеральний геміпарез при епідуральних та внутрішньомозкових гематомах, рідше — при субдуральних. Навпаки, мідріаз на стороні гематоми ми частіше спостерігали при субдуральній та внутрішньомозковій гематомах, рідше при епідуральній. ”Світлий проміжок”, брадикардія спостерігалися переважно епідуральній гематомі. При епідуральній гематомі найчастіше виявляли крововилив у скроневій ділянці, рідше — у лобовій і потиличній. Більша частина цих крововиливів продовжує поширюватися після травматичного ушкодження, і внаслідок цього розвивається гостре здавлювання мозку. Це вимагає негайного хірургічного втручання. Субдуральні гематоми частіше спостерігалися при травматичних ушкодженнях мозку, особливо з переломами черепа. Внутрішньомозкові гематоми частіше виявляли в лобових і скроневих частках мозку, траплялися і множинні крововиливи. При епі- та субдуральній гематомах частіше вогнищеві епілептичні напади, які з часом могли генералізуватися. При внутрішньомозкових гематомах напади мали важкий розгорнутий характер. Вони характеризувалися раптовим початком, важким загальним станом, менінгеальним синдромом. У 3 хворих з внутрішньочерепними гематомами нами спостерігався епістатус. Дані додаткових дослідження свідчили про наявність паренхіматозного внутрішньомозкового крововиливу (скронево-пристінковий крововилив). При забоях головного мозку напади здебільшого, також мали генералізований характер. Таким чином, судомні синдроми, що розвиваються при гострих ЧМТ, неоднорідні. Відмінності стосуються форми і частоти нападів, їх еволюції, перебігу періоду. Встановлення причин епілептичних синдромів базуються, головним чином, на розпізнаванні основного захворювання, яке визначає прогноз і тактику лікування. Епілептичні напади, як правило, пов’язані з декомпенсацією мозкових функцій, яка може розвинутися гостро, і протягом декількох хвилин приглушення зміняється на кому з порушенням функцій життєво важливих органів і систем. Одночасно з порушенням свідомості можуть з’явитися, фокальні та помірні стовбурові симптоми. Попередня стаття | Наступна стаття
<<До попереднього розділу<<	До змісту	>>До наступного розділу>>
© Українська Асоціація нейрохірургів (УАН) © Електронна версія: НВП "Інтермаг"