БЮЛЕТЕНЬ

Травма головного мозку Cучасні підходи та стандарти в лікуванні хворих з черепно-мозковою травмою Педаченко Г.П., Педаченко Є.Г., Гук А.П., Морозов А.М., Омельченко В.В. Iнститут нейрохірургії ім. акад. А.П.Ромоданова АМН України, м.Київ, Україна Виконано рандомізовані дослідження, досвід спеціалізованих центрів з питань нейротравми дозволили в останні роки розробити систему стандартів в організації, діагностиці та лікуванні при черепно-мозковій травмі (ЧМТ). Організація допомоги передбачає комплекс заходів на догоспітальному етапі, первинну госпітальну допомогу, спеціалізовану допомогу в нейротравматологічному чи нейрохірургічному стаціонарі. Основні вимоги догоспітального етапу — довезти пацієнта до стаціонару живим, запобігти травматичному шоку та гіпоксії (зупинити зовнішню кровотечу, забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів). Первинна госпітальна допомога надається в установах, де немає нейрохірурга і (чи) немає можливості провеcти комп’ютерну томографію. Оперативні втручання з приводу ЧМТ здійснюють тільки за життєвими показаннями. Обов’язково проводять рентгенографію черепа, а при дорожньо-транспортній пригоді, падінні з висоти — рентгенографію хребта, грудної клітки, тазу та, за показаннями, кінцівок. Виключають пневмо-, гемоторакс, внутрішньочеревну кровотечу, пошкодження внутрішніх органів, кісткового скелету. Потерпілих з важкою ЧМТ та ЧМТ середньої та важкості (сума балів за шкалою коми Глазго 12 і менше) обов’язково у супроводі анестезіолога переводять у спеціалізований стаціонар. Спеціалізовані стаціонари забезпечують цілодобове чергування нейрохірурга та можливість цілодобового проведення комп’ютерної томографії. Без цих двох умов вони не можуть бути сертифіковані (ліцензовані) як нейрохірургічний (нейротравматологічний) стаціонар, (відділення). При госпіталізації хворого з ЧМТ у нейрохірургічний (нейротравматологічний) стаціонар проводять клініко-неврологічний огляд, оцінку важкості стану, Ехо-ЕС, комп’ютерну томографію, люмбальний прокол (при відсутності протипоказань). Важкість стану хворого слід оцінювати за шкалою коми Глазго (ШКГ) та показниками життєво важливих систем організму (серцево-судинної і дихальної). Дослідження, проведені Теasdale G. (1990), свідчать про те, що існує залежність між оцінкою стану хворого з ЧМТ за ШКГ та летальністю. Так, при легкій ЧМТ (13—15 балів за ШКГ на момент госпіталізації) летальність становила менше 3%, при ЧМТ середньої важкості (9—12 балів) — 9%, а при важкій ЧМТ (3—8 балів) — 35—40%. Діагностично-лікувальні стандарти при ЧМТ передбачають встановлення субстрату ЧМТ і прийняття рішення щодо тактики подальшого лікування (хірургічне, нехірургічне) та профілактику “нових” (вторинних) пошкоджень мозку. Нехірургічне лікування при вогнищевих травматичних внутрішньочерепних пошкодженнях можливе при рівні свідомості не нижче 8 балів за ШКГ, відсутності (за даними КТ-обстеження) деформації та компресії базальних цистерн, порушень лікворовідтоку при латеральній дислокації та осмолярності плазми крові в межах 280—320 мосм/л. Хірургічне лікування передбачає проведення радикальної операції у перші 3 год після госпіталізації з одномоментним усуненням всіх факторів компресії. Профілактика “нових” (вторинних) пошкоджень мозку при важкій ЧМТ спрямована на зменшення гіпоксичної гіпоксії (при зниженні РО2 до 60 мм рт.ст. і нижче), циркуляторної гіпоксії (при зниженні систолічного тиску до 90 мм рт.ст. і нижче), тканинної гіпоксії (при зниженні церебрального перфузійного тиску до 70 мм рт.ст. і нижче), корекцію внутрішньочерепного тиску (при нормі 0—136 мм.вод.ст.) (Feldman Z.,. Narayan R, 1993). Немедикаментозна профілактика “нових” (вторинних) пошкоджень мозку включає інтубацію з наступним переведенням на штучну вентиляцію легень у режимі помірної гіпер вентиляції (РСО2 не нижче 25—30 мм рт.ст) при дотриманні РО2 в артеріальній крові не нижче 80 мм рт.ст., гіпербаричну оксигенацію, вентрикулярний дренаж. Медикаментозна профілактика “нових” (вторинних) пошкоджень мозку включає застосування ліків, що зменшують об’єм тканинної рідини (манітол, лазикс, альбумін), антигіпоксантів (цитохром С, рибоксин), антиоксидантів (емоксипін, альфа-токоферолу ацетат), інгібіторів протеолізу (контрикал), препаратів, які поліпшують метаболізм мозку (ноотропіл, церебролізин). Якщо внутрішньочерепна гіпертензія не піддається корекції традиційною медикаментозною терапією, застосовують барбітурати (тіопентал-натрій). Наведені стандарти не вичерпують усіх питань з організації, діагностики і лікування ЧМТ, але стандартизований підхід, що базується на проспективних і ретроспективних рандомізованих дослідженнях, безумовно, сприяє поліпшенню результатів лікування хворих із ЧМТ. Попередня стаття | Наступна стаття
<<До попереднього розділу<<	До змісту	>>До наступного розділу>>
© Українська Асоціація нейрохірургів (УАН) © Електронна версія: НВП "Інтермаг"