БЮЛЕТЕНЬ

Особливості лікування вогнепальних поранень черепа та головного мозку Закржевський Д.В. Перша міська лікарня, м.Одеса, Україна З розвитком вогнепальної зброї вдосконавлювалися методи лікування вогнепальних поранень. До середини першої світової війнипанувала концепція Е.Бергмана про суворо консервативне їх лікування — спокій, пов’язки. Концепція базувалася на ствердженні про стерільність вогнепальної рани. Враховуючи величезний досвід хірургіїв першій світовій війні, війни в Iспанії в 1936 — 1938 рр., на озері Хасан та Халхін Голу 1938 р., були зроблені висновки, що всяка вогнепальна рана є первинно інфікованою, а первинна хірургічна обробка — єдиний надійний метод попередження розвитку інфекції в рані. М.Н. Бурденко (1938) уточнює показання та протипоказання до застосування первинного шва вогнепальної рани і можливості його використання в майбутній війні. Під часВеликої Вітчизняної війни виникло поняття хірургічної обробки рани як двохетапного втручання — первинна хірургічна обробка та відстрочений,чи вторинний, шов. Це дозволило нашій хірургії добитись небувалих результатів в історії військово — польової хірургії- повернення до участі у бойових діях72,3 відсотка поранених. Первинна хірургічна обробка не показана при таких видах поранень : - наскрізних кульових із точковими вхідними та вихідними отворами, при відсутності напруги тканин у ділянці рани та ознак пошкодження магістральних кровоносних судин; - пульових, уламкових (дрібними уламками), пораненнях грудей та спини без ознак розтрощення кісток, симптомів проникних поранень та внутрішньої кровотечі; - поверхневих численних пораненнях дрібними уламками. За останні 5 років у нашому відділенні знаходилися на лікуванні 28 хворих з важким вогнепальними ушкодженнями черепа та головного мозку віком від 12 до 63 років,з них 4 були поранені з саморобної зброї (у них були видалені спиця від парасольки, свінцева та сталева болванки, металевий гвинт). Дробові поранення спостерігалися у 12 хворих. При купчастому розташуванні дробин у фізіологічно доступній ділянціголовного мозку проводили первинну хірургічну обробкуз видаленням мозкового детриту та розташованих у мозковій рані дробин. Операцію закінчували дренуванням рани припливно- відпливною системою з наступним її зрошенням фізіологічним розчином натрію хлориду з антибіотиком. Система функціонувала, доки з рани вимивався мозковий дитрит (в середньомудо 3 діб). Кульові поранення ми спостерігали у 10 хворих. У 2 з них були наскрізні поранення. Одному хворому виконали первинну хірургічну обробку за загально прийнятою методикою. Рани загоїлися без ускладнень. Другому хворому провели щадну ПХО, в основному шкірної рани з видаленням кров’яних згустків та дрібних уламків кісток. Завдяки великому вихідному отвору рана дренувалася та зрошувалася. Більш широкої обробки не проводили, бо поранення були поєднаними. Травматичний шок, крововтрата, низькі гемодинамічні показники, поранення легені, діафрагми і товстої кишки, забій хребта та спинного мозку рикошетною кулею призвели хворого до загибелі. Здатність сучасної кулі змінювати напрям польоту та перевертатися спричинює значні ушкодження головного мозку, тому видалення кулі можливе при її розташуванні біля кістки або коли її видно в мозковій рані. Хірургічну обробку закінчували дренуванням рани чи налагодженням припливно — відпливної системи. У цій групі загинули 6 з десяти хворих. Уламкові поранення черепа та головного мозку ми спостерігали у 2 постраждалих. При первинній хірургічній обробці в глибині рани залишили невеликий уламок у 1 хворого. Поверхнево розташований уламок неправильної форми (3Ѕ5 см) у іншого хворого був видалений. Хворі були виписані з неврологічним дефіцитом, потім переведені на інвалідність. Слід зазначити, що всім хворим операції проводили під загальним знеболюванням. При важкому стані їм призначали передопераційну терапію: протишокові заходи та гемостаз. У післяопераційний період проводили антибактеріальну, дегідратаційну та судинну терапію, вводили гормональні препарати, антиоксиданти, антигіпоксанти, вітаміни, ноотропні та розсмоктувальніпрепарати. Призначали лікувальну фізкультуру, масаж, фізиотерапевтичні процедури, повноцінне ентеральне та парентеральне харчування. Таким чином, враховуючи досвід військов-польової хірургії, збагачений останніми досягненнями в лікуванні вогнепальної травми черепа та головного мозку (як ізольованої, так і поєднаної), можна зробити висновок, що кожна вогнепальна рана має свої особливості і підхід до її лікування має бути індивідуальним. Попередня стаття | Наступна стаття
<<До попереднього розділу<<	До змісту	>>До наступного розділу>>
© Українська Асоціація нейрохірургів (УАН) © Електронна версія: НВП "Інтермаг"