БЮЛЕТЕНЬ

Аспекти медикаментозної терапії при тяжкій поєднаній черепно-мозковій травмі Корнієнко В.С., Ряднов В.Т., Василенко М.А.,.Чамара.А.Л., Гопко М.А.. Полтавська обласна клінічна лікарня, м. Полтава, Україна Важливою задачою післяопераційного спостереження і проведення інтенсивної терапії при поєднаній тяжкій черепно- мозковій травмі (ЧМТ) є раннє виявлення прогресуючого набряку-набухання головного мозку з метою своєчасного початку інтенсивної терапії. Ми проаналізували 286 історій хвороб хворих, які лікувалися в нейрохірургічному відділенні і відділенні реанімації обласної лікарні за останні 3,5 року. Прооперовано 176 хворих. Всі операції були проведені з приводу здавлювання головного мозку. У перші 2—3 дні хворим вводили внутрішньовенно краплинно натрію оксибутират, що деякою мірою перешкоджало виникненню набряку головного мозку, збільшувало стійкість мозку до гіпоксії, зменшувало рухове збудження. При наростанні набряку-набухання головного мозку застосовували дегідратаційну терапію (манітол, мочевину, лазикс, гіпертонічні розчини). Застосування дегідратаційної терапії потребує контролю за кон-центрацією калію в плазмі крові. Зменшення цього показника призводить до порушення дихання, зміни серцевої діяльності та нирковій недостатності. Ускладнення з боку внутрішніх органів зумовлювали виникнення бронхопневмоній, які важко піддавалися антибіотикотерапії. Наростаюча дихальна недостатність є ознакою такої пневмонії. У разі затруднення санації трахеобронхіального дерева проводили трахеостомію для поліпшення периферичного дихання і введення медикаментозних препаратів. Трахеостомія була проведена у 36 хворих. При гіпертермії 40—41 С вводили літичні суміші і застосовували охолодження магістральних судин головного мозку. На основі проведеного обстеження хворих ми виділили такі основні аспекти інтенсивної терапії: 1. Дегідратаційна терапія (манітол,мочевина,салуретики, глюкокортикоїди, гіпертонічний розчин). 2. Боротьба з підвищеною судинною проникністю (гангліоблокатори, білкові кровозамінники, аскорбінова кислота). 3. Поліпшення реологічних властивостей крові (гемо-дилюція, гемодез, гепарин, реополіглюкін, альбумін). 4. Попередження серцево-судинної недостатності (препарати калію, магнію, глюкозиди). 5. Профілактика легеневих ускладнень (антибіотики, інгаляції, дихальна гімнастика). 6. Ліквідація гіпертермії (літичні суміші, локальна гіпортермія). 7. Поліпшення енергетичних потреб (глюкоза,анаболічні гормони). 8. Корекція водно-електролітного обміну. Смертність у групі оперованих хворих була високою через післяопераційні ускладнення. Контингент хворих із поєднаною ЧМТ — один з найскладніших у реанімаційному відділенні. Iз вітальних порушень, пов’язаних із тяжким безпосереднім травматичним ушкодженням речовини мозку, нерідко приєднується не менш тяжка симптоматика травматичного шоку, зумовленого травмою внутрішніх органів, кісткової системи, м’яких тканин. Вивести хворого з критичного стану допомагає не тільки своєчасна інтенсивна терапія, але й правильна організація лікувальних заходів, спрямованих на профілактику ускладнень. Попередня стаття | Наступна стаття
<<До попереднього розділу<<	До змісту	>>До наступного розділу>>
© Українська Асоціація нейрохірургів (УАН) © Електронна версія: НВП "Інтермаг"