БЮЛЕТЕНЬ

Деякі особливості хірургічної тактики при травматичних компресіях головного мозку Шевага В.М., Гук А.П. Державний медичний університет, м. Львів, Україна Дані літератури свідчать, що питання хірургічної тактики при травматичних компресіях головного мозку, особливо в контексті вогнищевих уражень та дислокації мозку, не втрачає своєї актуальності (Педаченко Є.Г,. Федірко В.О, 1997). Метою наших досліджень було уточнення хірургічної тактики при травматичних компресіях головного мозку з точки зору клінікоанатомічної різноманітності вогнищ травматичної деструкції мозку на основі спостережень за 87 хворими з важкою черепномозковою травмою (ЧМТ), що знаходилися на стаціонарному лікуванні у Лікарні швидкої медичної допомоги м.Львова протягом 1988—1998 рр. У 42% хворих вогнища розтрощення були поодинокими, у 58% — множинними. Iзольовані вогнища спостерігались у 36% хворих. У 64% хворих вогнища розтрощення поєднувалися з різноманітними за об’ємом та видом внутрішньочерепними гематомами, гідромами і вдавленими переломами. За локалізацією вогнища розтрощення розподілялися так: лобова частка — 24%, скронева — 66%, тім’яна — 6%, потилична частка і півкулі мозочка — 3%. Множинні вогнища розтрощення частіше локалізувалися в лобовій і скроневій долях однієї півкулі (43%). В обох лобних і одній скроневій долях мозку вони мали місце у 23%, а в обидвох лобних долях — у 12% випадків. Полюсно-базальні вогнища розтрощення спостерігалися у 70—75% хворих. У 72% вони були поверхневими і у 28% — внутрішньомозковими. З анатомо-хірургічної точки зору всі вогнища розтрощення ми розділили так: а) вогнища розтрощення з оболонковою гематомою; б) вогнища розтрощення з сателітними згустками крові; в) вогнища розтрощення без гематоми; г) вогнища розм’якшення навколо внутрішньомозкової гематоми; д) розрив речовини мозку під локальним вдавленим переломом кісток черепа (Зотов Ю.В., 1989). Залежно від анатомо-хірургічної форми і ступеня вираженості гіпертензійнодислокаційного синдрому вогнища розтрощення проявлялися такими типами клінічного перебігу: гематомний (у 45% хворих), прогресуючий (у 37%), затяжний (у 14%) і регресуючий (у 4%). Аналіз клінічних спостережень свідчить, що при поодиноких вогнищах розтрощення головного мозку з чіткою клінічною картиною його локального стиснення досить ефективними є традиційні доступи відповідно вогнищу ураження. Особливістю хірургічного доступу при даному виді є те, що він повинен здійснюватися по можливості ближче до основи черепа для підходу до полюсних відділів скроневих або лобових часток мозку. При множинних вогнищах розтрощення лобно-скроневої локалізації або ж при поєднанні їх з інтракраніальною гематомою великого об’єму виникають певні труднощі у топічній діагностиці всіх вогнищ деструкції мозкової тканини. При різко вираженому гіпертензійнодислокаційному синдромі і за наявності підозри на локалізацію вогнищ розтрощення в базальних відділах лобової і скроневої часток, а також при явищах аксіальної дислокації більш ефективним оперативним доступом є передньо боковий. Аналіз результатів хірургічного лікування вогнищ розтрощення великих півкуль головного мозку дозволяє стверджувати, що найбільш адекватним способом обробки вогнищ розтрощення у хворих без ознак дислокації і за наявності гіпертензійно-дислокаційного синдрому (ГДС) I-II ступеня є видалення вогнищ розтрощення у межах зони макроскопічно зміненої тканини, без включення перехідної зони, з наступним проведенням комплексної терапії, спрямованої на попередження вторинних порушень. Більш радикальне видалення вогнищ розтрощення з включенням всіх нежиттєздатних тканини мозку доцільне за наявності ГДС III ступеня і у разі виявлення під час опреції різкого набряку і набухання мозку, оскільки радикальність видалення в таких випадках сприяє зменшенню набряку мозкової тканини і більш сприятливому перебігу післяопераційного періоду. За наявності ГДС II-IV ступеня (аксіальна і змішана дислокація) кращі результати отримані у тих випадках, коли видалення вогнища розтрощення доповнювали накладенням вентрикулодренажу. У потерпілих з ознаками аксіальної дислокації і бічної дислокації II ступеня оперативне втручання завершували накладенням вентрикулярного дренажу на 3 — 5 діб. Попередня стаття | Наступна стаття
<<До попереднього розділу<<	До змісту	>>До наступного розділу>>
© Українська Асоціація нейрохірургів (УАН) © Електронна версія: НВП "Інтермаг"