БЮЛЕТЕНЬ

Хірургічне лікування ускладнених ушкоджень поперекового відділу хребта Грунтовський Г.Х., Продан О.I. Харківський науково-дослідний інститут ортопедії та травматології ім. проф. М.I.Ситенка, м.Харків, Україна Частота та важкість ускладнених ушкоджень поперекового відділу хребта і нині лишаються високими. Нерідко переломи поперекових хребців поєднуються з переломами інших сегментів скелета, черепно-мозковою травмою, травмою органів грудної та черевної порожнини, таза. Тому проблема лікування ушкоджень поперекового відділу хребта є одніє. з найскладніших серед ушкоджень хребтового стовпа. Лікування має забезпечити: 1) відновлення нормальної анатомічної форми хребта; 2) надійність відновлення опорної функції хребтового стовпа та виключення рецидиву його деформації у найближчий та віддалений післяопераційний період; 3) створення умов для відновлення функцій спинного мозку, що збереглися. Оцінка структурно-функціональних порушень та лікувальна тактика залежать від термінів, що минули з моменту травми. В завдяки клініко-рентгенологічному, а також ЯМР-обстеженню оцінюється характер ушкодження хребта і спинного мозку. У гострий та ранній період травматичної хвороби спинного мозку можна виявити такі основні стани: компресію спинного мозку; функціональний блок спинного мозку; травматичну мієлопатію (гематомієлію). За наявності перших двох станів оптимальною лікувальною тактикою є хірургічне втручання. Операція передбачає виконання повної декомпресії спинного мозку шляхом ламінектомії, ліквідації деформації хребтового каналу та видалення з нього всіх фрагментів міжхрецев диска та кісткових відламків. Розкриття дурального мішка та ревізію спинного мозку виконують, якщо виявлено ушкодження оболон спинного мозку або якщо після його декомпресії відсутня пульсація нижче від місця здавлення. За наявності гематомієлії хірургічне лікування в гострий та ранній період травматичної хвороби здійснють у разі деформації хребтового стовпа на цьому рівні та його нестабільності. Операцію виконують із заднього або задньобічного доступу. Деформацію хребтового каналу ліквідують шляхом відкритого вправлення вивиху, а у випадку, коли цього домогтися не вдається, — шляхом часткової резекції тіла нижчерозташованого хребця. Якщо втрачено міжтілову опору, задній спондилодез поєднують з переднім, із застосуванням керамічних імплантатів або кісткових ало- та аутотрансплантатів. Стабілізацію хребтового сегмента виконують за допомогою пластин із транспедикулярною фіксацією або апаратів зовнішньої фіксації. З цією метою в ХНДIОТ ім. проф. М.I.Ситенка розроблені та застосовуються протягом багатьох років сімейства металоконструкцій, а також імплантатів з монолітної та пористої корундової кераміки. Якщо мети операції досягнуто іа фіксація надійна, в післяопераційний період зовнішню іммобілізацію здійснюють полегшеними ортезами. Поряд з хірургічним лікуванням проводять активну комплексну відновну медикаментозну терапію. Попередня стаття | Наступна стаття
<<До попереднього розділу<<	До змісту
© Українська Асоціація нейрохірургів (УАН) © Електронна версія: НВП "Інтермаг"