БЮЛЕТЕНЬ

Прогнозування наслідків при крововиливах в задню черепну ямку Обливач А.А. Київська медична академія післядипломної освіти, м.Київ, Україна Нетравматичні крововиливи в задню черепну ямку (ЗЧЯ) складають 7 -10% від числа всіх геморагічних інсультів. Актуальність цієї проблеми повўязана з високим рівнем летальності та відсутністю чіткого алгоритму ведення хворих з даною патологією. Дослідження грунтується на результатах клінічного обстеження та лікування 59 хворих з крововиливами в ЗЧЯ нетравматичного генезу, які знаходилися в клініці невідкладної нейрохірургії Лікарні швидкої медичної допомоги м. Києва з 1991 по 1998 рр. Проаналізовано випадки, в яких крововиливи були верифіковані за допомогою інструментальних методів обстеження (компўютерної томографії, магнітно-резонансної томографії) або під час аутопсії. Найінформативнішими показниками прогнозу є стан свідомості, дихання та серцевої діяльності, наявність або відсутність змін зіниць, темпи розвитку симптоматики інсульту, локалізація крововиливу, розміри вогнища, ступінь руйнування паренхіми, наявність прориву крові в шлуночкову систему мозку, субарахноїдальний простір, розвиток оклюзійної гідроцефалії та ін. Iз 59 хворих з крововиливами в ЗЧЯ вижили 13 хворих, померли 46. Встановлено пряму залежність летальності від ступеня порушення свідомості хворих на момент госпіталізації. Вкрай важкий та термінальний стан у 100% випадків закінчився смертю хворих. Для середнього ступеня важкості летальність складала 68%. Всі хворі, які були госпіталізовані в клініку у відносно задовільному стані виживали. Частіше дана патологія зустрічалась у хворих віком старше 45 років. Тривалий стан відсутності свідомості або наростання глибини порушення свідомості було несприятливою прогностичною ознакою. У 32% спостережень ми виявили у хворих ініціальну брадикардію, яка в термінальній стадії захворювання змінювалася тахікардією або тахіаритмією. Надзвичайно несприятливими були різкі коливання артеріального тиску, що стало причиною повторних крововиливів та ішемії стовбурових відділів мозку. Порушення дихальної функції різної вираженості були зафіксовані у 23 випадках. У 9 з них дихальна недостатність розвивалася протягом 1-ї доби після маніфестації інсульту. Апное завжди було поганою прогностичною ознакою. Вкрай несприятливими ознаками для прогнозу була наявність або двостороннього міозу, або розширення раніше звужених зіниць при відсутності фотореакцій в обох випадках. Простежено, що анізокорія не була поганою прогностичною ознакою. Найсприятливішою слід вважати латеральну локалізацію гематоми у гемісферах мозочку. Результат лікування був позитивним тільки у 6 з 8 хворих, у яких була мінімальна інвалідізація. Несприятливими є інсульти дистальних відділів стовбура мозку, при яких смертність становила 100% (14 випадків). При гематомах стовбура мозку обўємом до 10 см3 летальність складала 65%, більше 10 см3 – 93%. У 6 випадках спостерігалась геморагічна імбібіція стовбурових відділів, підтверджена аутопсією. Значно погіршував клінічну картину фактор прориву крові у шлуночкову систему (ПКШС) та субарахноідальний простір. ПКШС при стовбурових інсультах спостерігався у 8 випадках і в 9 – при мозочкових апоплексіях. У 31 хворого гематоми ЗЧЯ супроводжувалися розвитком оклюзійної гідроцефалії, яка виникла або в результаті дислокаційного синдрому (19 випадків), або як наслідок тампонади IV шлуночка кровўю (12 випадків). Як в одному так і в другому випадку розвиток оклюзійної гідроцефалії мав несприятливий характер і найчастіше був показанням до проведення вентрикулодренування як самостійного оперативного методу, так і в комплексі з видаленням гематоми ЗЧЯ. Попередня стаття | Наступна стаття
<<До попереднього розділу<<	До змісту	>>До наступного розділу>>
© Українська Асоціація нейрохірургів (УАН) © Електронна версія: НВП "Інтермаг"