БЮЛЕТЕНЬ

Прогностичні критерії перебігу нетравматичних внутрішньомозкових крововиливів у хворих молодого та середнього віку Дибкалюк С.В. Лікарня швидкої медичної допомоги, м. Київ, Україна Частка супратенторіальних внутрішньомозкових крововиливів cеред острих порушень мозкового кровообігу сягає від 10 до 20% (Ю.Я. Варакін, 1994; L. Сapron, 1984). Причому, найбільший відсоток їх приросту щороку cпостерігається в Україні серед осіб 40–49-річного віку (О.Р. Вінницький, 1987). Робота грунтується на аналізі 235 верифікованих спостережень за хворими з нетравматичними внутрішньомозковими крововиливами. Хворі були віком від 21 до 59 років, що дозволило розділити їх згідно з класифікацією ВОЗ (1965) на дві вікові групи: від 21 до 44 років (молодий вік) та від 45 до 59 років (середній вік). Найбільш частою причиною внутрішньомозкових крововиливів у наших спостереженнях була гіпертонічна хвороба (82,9%), що в більшості випадків поєднувалася з атеросклерозом судин головного мозку. КТ проводили всім хворим з нетравматичними внутрішньомозковими крововиливами при госпіталізації, а також у динаміці. МРТ у судинному режимі виконували в першу чергу в тих випадках, коли локалізація гематом відповідала найбільш частим місцям розташування аневризм та мальформацій судин головного мозку, при лобарних крововиливах, а також при відсутності в анамнезі даних про артеріальну гіпертензію. Питання про необхідность проведення церебральної ангіографії вирішували після оцінки результатів МРТ. Залежно від локалізації, об’єму гематом та особливостей структурних змін, зумовлених нетравматичними внутрішньомозковими крововиливами, а також від вираженості первинно-вогнищевих і дисло-каційних проявів і наслідків геморагій всі хворі були розділені на групи. Сприятливий перебіг відзначався в таких групах: - з крововиливами в базальні ганглії, які не супроводжувалися роз-витком клініки дислокаційного діенцефального синдрому (41 спостереження); - з каудатокапсулярними геморагіями, для яких була характерна від-сутність або повільний розвиток клініки дислокаційних діенцефальних розладів (25 спостережень); - з медіальними крововиливами об’ємом до 9 см3, при яких були відсутні клінічні прояви діенцефало-мезенцефальних порушень (20 спостережень); - з лобарними крововиливами об’ємом не більше 20 см3 та від-сутністю чіткої первинно-вогнищевої та дислокаційної симптоматики (6 спостережень). Несприятливі наслідки мали такі хворі: - з масивними латеральними крововиливами та швидким розвитком клі-ніки дислокаційних діенцефальних та мезенцефало-бульбарних порушень (68 спостережень); - зі змішаним типом геморагій різних об’ємів, що поширюються на мезенцефальні структури, супроводжуючись швидким розвитком клініки мезенцефало-бульбарних порушень (29 спостережень); - з медіальними крововиливами об’ємом більше 9 см3, що харак-теризуються проривами у шлуночкову систему, поширенням на структури середнього мозку, розвитком гідроцефалії та швидким прогресуванням мезенцефального синдрому (15 спостережень); - з лобарними крововиливами об’ємом 30 – 50 см3 та більше, які часто супроводжувалися швидким розвитком дислокаційних розладів (11 спостережень). Попередня стаття | Наступна стаття
<<До попереднього розділу<<	До змісту	>>До наступного розділу>>
© Українська Асоціація нейрохірургів (УАН) © Електронна версія: НВП "Інтермаг"