УДК 616.831-006:616.8-089.168-07:616.831-005.98:612.1:615.831.4/.6

Ультрафільтрація крові і традиційне лікування набряку і набухання мозку у нейрохірургічних хворих з пухлинами головного мозку

Гавриш Р.В.

Інститут нейрохірургії АМН України ім.акад.А.П.Ромоданова, м.Київ, Україна

Ключові слова: набряк і набухання мозку, ультрафільтрація крові, пухлини головного мозку.

Про різний вплив деяких методiв екстракорпоральної дезiнтоксикацiї на набряк i набухання мозку (ННМ)у нейрохiрургiчних хворих є лише поодинокi повiдомлення. З цiєю метою використовують ультрафiльтрацiю кровi (УФК), гемодiафiльтрацiю (ГДФ), гемодiалiз, гемосорбцiю, плазмаферез, еритроцитофорез, плазмосорбцiю та iншi методи [1,3,4,6,7].

За останні роки в літературі з'явилися повідомлення про ефективний метод лікування післяопераційного набряку мозку, який грунтується на використанні УФК [1,2,3,5,8].

Вперше екстракорпоральну УФК для лікування ННМ в експерименті на 30 кролях при ВЧМТ застосував В.Н.Пастухов у 1982 р. Він показав можливість проведення ефективної керованої дегідратації, зовнішньонирковим шляхом, що дозволяє вивести необхідний об'єм рідини з організму, поліпшити метаболізм і кровообіг головного мозку. При цьому нормалізується напруження кисню в тканині мозку, знижується підвищена концентрація пiровиноградної та молочної кислоти і лактатдегідрогенази.

Низка публікацій присвячена лікуванню цього ускладнення за допомогою УФК, ГДФ, гемофільтрації. В.Є.Букін у 1986 р. доповiдав про включення УФК у комплекс інтенсивної терапії постгіпоксичного ННМ, що розвинувся внаслідок післяпологової еклампсії, гіперосмолярної коми, респіраторного дистрес-синдрому, інфекційно-токсичного шоку та ін.[1]

В.Ю.Мартинюк, М.Б.Дмитрієва і співавтори (1986, 1988) також вказують на високу ефективність УФК у лікуванні дітей з ННМ. Вивчаючи вплив ізольованої ультрафільтрації, вони зазначали, що ефект методу обумовлений підвищенням КОД, відновленням мембранних процесів і видаленням середньомолекулярних пептидів (СМП). У цих роботах рекомендують застосовувати УФК на ранніх стадіях ННМ, причому різного генезу (гіпоксичного, токсичного, травматичного, судинного) [7].

Великий матеріал накопичений Г.А.Городником, А.П.Григоренко і співавторами (1986) при лікуванні ННМ, що супроводжує гостру ниркову недостатність (ГНН). Автори рекомендують комплекс таких клінічних і інструментальних методів дослідження, як визначення неврологічного статусу, вимірювання омічного опору головного мозку, РЕГ, ЕхоЕГ для своєчасного проведення гемодіалізу та УФК .

І.І.Конус, І.З.Клявзунік (1986) також дуже аргументовано наводять цілий комплекс екстракорпоральних методів, серед яких УФК і ГФ займають основне місце в лікуванні ННМ і набряку легень у пацієнтів із ХНН і ГНН. Видаляючи 2,5 л і більше фільтрату, автори досягали ліквідації гіпергідратації, ендогенної інтоксикації у вигляді зменшення рівня СМП і низькомолекулярних пептидів (НМП), що дозволяє підвищити ефективність медикаментозної терапії.

У разі поліорганній недостатності (нирково-печінкова недостатність, респіраторний дистрес-синдром з явищами ННМ і набряку легень), що розвивалася внаслідок важкої травми (травматичної хвороби), І.Т.Сущенко, та співавтори (1994), використовували у комплексному лікуванні роздільну УФК і ГД. Проводили 1-3 сенси, під час яких отримували від 0,5 до 0,8 л фільтрату. Після таких сеансів вдавалося ліквідувати як набряк легень, так і ННМ. [6]

С.Б. Шевченко і співавтори (1994) у разі неефективності консервативної терапії хворих із ВЧМТ під контролем АКТ вивчали вплив УФК на перебіг набряку мозку [10].

Ультрафільтрацію в поєднанні з мембранною оксигенацією у хворих із ВЧМТ для ліквідації ННМ Ю.А.Новіков і співавтори (1995) вважають основним компонентом комплексного лікування.

Вивчення можливостей використання цього методу для лікування ННМ у нейрохірургічних хворих з пухлинами головного мозку проведено в Інституті нейрохірургії АМН України. Результати цих досліджень наведено в кількох публікаціях (Ю.П. Зозуля та співавтори, 1997).

УФК є одним із методів екстракорпоральної детоксикації та дегідратації, за допомогою якого з крові видаляється надлишок рідини і токсичні продукти шляхом їх конвективного транспорту через напівпроникну мембрану діалізатора за рахунок градієнта гідростатичного тиску по обидва її боки (тобто за таким же механізмом, як і в біологічних умовах - у судинах і клітинах). При цьому фільтруються вода, сечовина, сечова кислота, креатинін, вільні електроліти, у той час як білки та форменні елементи крові затримуються.

Крім видалення внутрішньосудинної рідини і підвищення колоїдного осмотичного тиску крові, УФК забезпечує видалення інтерстиціальної і внутрішньоклітинної води. Видаляються також ендо- та екзотоксини з низькою і середньою молекулярною масою [4,5,6].

Цей метод дає можливість за короткий проміжок часу видалити від 2 до 6 л інтерстиціальної і внутрішньосудинної рідини без суттєвого зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК).

Матеріал і методи. При проведенні УФК використовували діалізатори "штучної нирки" одноразового застосування пластинчатого типу ДШН-02-02 з магістралями, діалізуюча площа яких складала 1м², а також Kapillardialysator Hemoflow F5. Трансмембранний тиск становив 300 мм.рт.ст. Подачу крові здійснювали за допомогою роликового насосу ("Унірол-0,5") з об'ємною швидкістю кровообігу від 40 до 75 мл/хв, шляхом вено-венозної перфузії з використанням катетеризації підключичних, стегнових, та кубітальних вен.

У контурі діалізатора за допомогою хірургічного відсмоктувача утворювали розрідження від 200 до 400 мм рт.ст.

Для заповнення усієї системи використовували 300 мл ізотонічного розчину натрію хлориду з антикоагулянтом гепарином спочатку в дозі 250 мг, а потім по 50 мг/г. Об'єм видаленого ультрафільтрату становив 0,3-9 л (в середньому 3 л).

Тривалість операції коливалася від 0,4 до 14 год. Кожному хворому проводили від 1 до 4 сеансів УФК .

Ефективність лікування ННМ оцінювали за такими критеріями: динаміка комп'ютерно-томографічних (КТ) даних, ЕхоЕГ, зміни нейропсихічного статусу хворих за шкалою коми Глазго. Визначали також рівень загального білка крові, гемоглобіну, гематокриту, еритроцитів, осмолярності плазми крові, азотистих шлаків, СМП, електролітів. Визначали час згортання крові за Лі-Уайтом, Моравіцом і коагулограму до, під час та після сеансів УФК, вивчали показники системної гемодинаміки. Крім того, в ультрафільтраті досліджували вміст електролітів, азотистих шлаків, СМП, глюкози та осмолярність.

УФК була проведена у 201 пацієнтів (96 чоловіків і 105 жінок) віком від 14 до 74 років, оперованих з приводу пухлин головного мозку (130 гліом різного ступеня анаплазії і 71 менінгіома).

Вивчали 2 групи хворих. У хворих 1-ї (контрольної) групи використовували загальноприйняті медикаментозні засоби (діуретики, глюкокортикоїди, інгібітори протеолітичних ферментів, судинні препарати та ін.), у хворих 2-ї групи - УФК.

За статтю та віком ці групи майже не різнилися. Доброякісні пухлини частіше зустрічалися у хворих похилого і старечого віку. У них рідше спостерігали продовжений ріст пухлини. Останній відзначався у 30% хворих віком до 40 років і тільки у 15% хворих віком 41-60 років. У пацієнтів віком до 40 років і старше 60 років пухлини частіше локалізувалися у лобовій частці.

Результати і обговорення. Залежно від стану хворих їх розподілили на 3 групи.

Перша група - 148 пацієнтів у стані компенсації і субкомпенсації (за шкалою коми Глазго - 13-15 балів). Ці хворі скаржилися на головний біль, апатію, галюцинації. У них спостерігалися психомоторне збудження, нестабільність гемодинаміки у вигляді помірної артеріальної гіпертензії, відзначалося підвищення температури тіла.

Друга група - 42 хворих у стані помірної декомпенсації (12-8 балів за шкалою коми Глазго). У цих хворих були порушення свідомості (від оглушення до сомноленції і сопору). Загальний стан хворих постійно погіршувався порівняно з доопераційним. Наростали симптоми первинного ураження мозку, з'являлися нові вогнищеві симптоми, не пов'язані із зоною операції.

Третя група - 11 хворих у стані вираженої декомпенсації (7-3 бали за шкалою коми Глазго). Ці хворі перебували в помірному чи глибокому коматозному стані з порушеннями вітальних функцій, що проявлялися артеріальною гіпертензією, неадекватним диханням.

Використання в усіх цих хворих дегідратаційної терапії (салуретики, осмодіуретики, кортикостероїди та ін.) помітного ефекту не дало. Відзначалося навіть наростання набряку мозку.

Ознаки ННМ різного ступеня вираженості спостерігалися в усіх 116 хворих основної групи. Їм було проведено 181 сеанс УФК. У контрольній групі 85 хворим проводили традиційну фармакологічну дегідратаційну терапію.

За медичними показаннями УФК проводили хворим, які були у більш важкому стані, тому контрольна група з точки зору "чистої науки" не зовсім адекватна. Загальний стан хворих цієї групи був значно кращим.

Важкий загальний стан до лікування частіше був у пацієнтів основної групи різного віку, що проявлялось значним оглушенням і сопором, особливо у віці 41-60 років. Об'єктивним показником вираженості загальномозкової симптоматики є ступінь коми за шкалою Глазго. У середньому віці кома II ступеня в 3 рази частіше відзначалася в 2-й групі.

Вогнищева симптоматика була більш вираженою в усіх вікових групах у хворих, яким потім проводили УФК.

У більшості хворих об'єм видаленої пухлини перевищував 100 см³. Частіше всього (у 64-100%) випадків стан хворих до операції був важким, особливо у пацієнтів, старших за 60 років. В усіх обстежених хворих зразу ж після операції була порушена свідомість від оглушення до сопору. Ці порушення були більш глибокого ступеня у хворих похилого і старечого віку. Вказана симптоматика була обумовлена вираженістю вогнищевої патології, котра також була більш вираженою, як і загальномозкова, у похилому віці. Вираженість загальномозкової симптоматики обумовлена ступенем набряку мозку і зміщенням серединних структур.

Об'єктивним показником зміни важкості загальномозкової симптоматики був ступінь порушення свідомості. Сопорозний стан до лікування в контрольній групі спостерігався у 29% хворих, а після лікування - у 9% хворих основної групи; ці показники складали відповідно 63 і 9% у хворих віком до 40 років. Терапевтичний ефект УФК також був більш помітним у хворих середнього віку. Із сопорозного стану вийшли 59% із 66% хворих, а в контрольній групі - 32% із 46%.

Значний вплив УФК у різних вікових групах простежувався при вивченні глибини коми за шкалою Глазго. До лікування у 32% молодих пацієнтів контрольної групи був декомпенсований стан, після лікування - у 7-14%, а після проведення УФК серед хворих віком до 40 років із декомпенсованого стану вийшли 39%, а віком 40-60 років - навіть 50%.

Отже, перебіг раннього післяопераційного періоду значною мірою залежав від методу терапії. Незважаючи на те, що у хворих основної групи пухлини були більших розмірів, ніж у пацієнтів, котрим проводили УФК, поліпшення стану після лікування у них відзначалося раніше, ніж у контрольній групі.

Задовільний стан у хворих 1-ї групи різного віку після лікування був тільки у 22% (віком від 14 до 60 років), а в основній групі - у 64-86%. Важкий стан після лікування в контрольній групі залишався у 16% хворих молодого віку і в 33% - похилого, в той час як після УФК він був важким відповідно у 9 і 14% хворих.

Вищенаведені дані свідчать про високу ефективність УФК, особливо у хворих середнього віку (41-60 років). Це підтверджує аналіз показників АКТ і зміщення ЕхоЕГ. Так, набряк кількох часток мозку після операції спостерігався у 27-67% хворих різних вікових груп до проведення загальноприйнятої терапії, після неї він залишався у 24-43% хворих. При цьому в самій молодшій групі хворих він зменшився на 23%, а в середній віковій групі навіть збільшився на 16%. Після проведення УФК серед пацієнтів віком від 14 до 40 років він зменшився у 81%, а в середній віковій групі - навіть у 90%. Набряк мозку регресував також у 93% хворих, старших за 60 років.

Набряк мозку в ранній післяопераційний період прогресуюче наростав з віком.

Хворих обох груп обстежували в процесі проведення інтенсивної терапії в ранній післяопераційний період.

Ступінь вираженості ННМ (без їх диференціації в обох групах хворих) оцінювали за даними АКТ та результатами денситометрії. Денситометричний показник для неураженого патологічнім процесом мозку дорівнював 30-40 Н од. Зменшення усіх показників свідчить про розвиток набряку мозку, збільшення - про гіпогідрію.

Вивчення диференційованої дії УФК потребує подальших досліджень.

Інтенсивність ННМ, за даними КТ, кількісно оцінювали шляхом вимірювання площі гіподенсивної зони на КТ-зрізі з максимальними перифокальними змінами.

При повторних КТ-обстеженнях порівняльний аналіз проводили на аналогічних зрізах. Умовно виділили 4 ступеня ННМ: локальний - до 50 см² площини ураженої півкулі мозку - у 9 (8%) хворих; регіонарний - від 51 до 100 см² площини - у 6 (5%) хворих; дифузний більш як 101-150 см² - у 15 (13%) хворих; гемісферний з поширенням на протилежну півкулю (більш як 151 см²) - у 86 (74%) хворих.

Якщо виходити з того, що щільність тканини мозку у нормі становить 37-34 Н од., то діагноз набряк мозку того чи іншого ступеня, за даними денситометрії, слід поставити в 97% спостережень. Вивчено залежність клінічного стану від ступеня набряку мозку.

У хворих в компенсованому стані (13-15 балів) щільність тканини (за даними денситометрії), як максимальна, так і мінімальна при півкулевих пухлинах становить 26,0±3,6 Н од., при базально-діенцефальних - 28,4±5,4 Н од. У хворих з помірною декомпенсацією (12-8 балів) у півкулевих пухлинах цей показник складав 21,0±3,5 Н од., при базально-діенцефальних - 23,6±2,8 Н од.

У разі вираженої декомпенсації (7-3 бали) при півкулевій локалізації пухлини щільність тканини мозку складала 28,0±3,2 Н од. Таким чином, в усіх групах можна простежити тенденцію до зниження денситометричної щільності тканини мозку, що свідчить про посилення набряку мозку в міру погіршення стану хворого - від компенсації до вираженої декомпенсації. Дослідження кореляційної залежності виявило, що важкість клінічного стану відповідно залежить від ступеня вираженості набряку мозку (Р<0,01). Вивчено також показники денситометрії у хворих різних вікових груп .

Ще більш помітним був вплив УФК на зміщення серединних мозкових структур. За даними КТ та ЕхоЕГ, у більшості хворих основної групи воно становило від 6 до 11 мм. Відзначалося часткове або повне здавлювання бічного шлуночка ураженої півкулі мозку. Ступінь зміщення серединних структур мозку оцінювали за М-Ехо і КТ: помірний - до 4 мм (у 2 хворих), виражений - до 8 мм (у 29), різко виражений - понад 8 мм (у 72). У 13 хворих серединні структури не були зміщені.

Після УФК різке зміщення прозорої перетинки практично зникло в усіх обстежених хворих, в той час як в контрольній групі воно залишалось у 7-11% хворих. Ці дані підтверджуються також ехоенцефалографічно. Значне зміщення М-ехо (понад 10 мм) відзначалося до лікування у 42-86% хворих основної групи і у 24-44% контрольної. Після лікування воно залишалось відповідно у 7-21% і у 11-33% хворих.

Застосування 1-4 сеансів УФК у більшості хворих супроводжувалося позитивною динамікою досліджуваних показників. У них зменшилась або регресувала загальномозкова симптоматика. Тільки 11 пацієнтів залишалися в коматозному стані, 10(8%) - у сопорі. В інших хворих після УФК відновлювалася свідомість або зменшувалось оглушення. У 84 (72%) хворих відзначалося зменшення вираженості вогнищевої симптоматики. У 55% пацієнтів зменшилися або повністю зникли рухові порушення, а у 76% - мовні розлади. При цьому у 86 хворих поліпшення стану і зменшення вираженості ННМ були значними і стійкими. У 14 хворих відзначалося тимчасове поліпшення стану і зменшення глибини коми поряд з незначним зменшенням показників ННМ за даними повторної КТ. У 16 спостереженнях чітких змін у загальному стані хворих після УФК не спостерігали. У цих хворих ННМ спричинював дислокацію вклинювання мозкових структур, що й призвело до летального кінця. У 64 із 116 пацієнтів позитивний ефект відзначався після проведення одного сеансу УФК, у 42 - після 2 сеансів, у 7 - після 3 сенсів, у 3 пацієнтів - після 4 сеансів.

Поліпшення стану хворих після проведення УФК, як правило, супроводжувалося зменшенням ознак ННМ (за даними КТ та ЕхоЕГ). У 38 із 101 хворого з дифузним ННМ (максимальна площина на КТ-зрізі 100 см² і більше) після сеансів УФК у 38 хворих набряк зменшився на 40-50%, а у 59 хворих його ознаки практично регресували.

Лабораторні показники крові змінювалися незначно. Спостерігалося лише короткочасне зростання часу згортання крові, що було обумовлене введенням гепарину. Незважаючи на виведення з організму з фільтратом значної кількості рідини, згущення крові не виникло. Гематокрит до кінця УФК навіть знижувався від 39,05±0,61 до 33,81±0,82, що може бути пов'язано з надходженням води в судинне русло із зовнішньо- та внутрішньоклітинного просторів. Цим пояснюється також відсутність помітної зміни в електролітному та білковому складі крові. Вміст сечовини і креатиніну, при УФК не змінювався, однак при початковому підвищенні їх рівня у 22 хворих після УФК відзначалася нормалізація цих показників. Відсутність суттєвих порушень електролітного складу крові, вміст сечовини, глюкози та креатиніну пояснює стабільність розрахункової осмолярності крові. Кріоскопічна осмолярність навіть знизилась з (308,1±2,7) до (299,5±2,0) мосмоль/л. Це пояснюється тим, що вона обумовлена не тільки вмістом глюкози, сечовини та електролітів у крові, але й рівнем СМП. Останні виводилися з ультрафільтратом (за добу 0,885 ум.од.) і рівень їх в крові знизився з 0,334 до 0,262 ум.од. Відсутність змін під впливом УФК розрахункової осмолярності крові та помітне зниження кріоскопічної осмолярності призвели до суттєвого зниження дискримінанти осмолярності з (27,6±2,02) до (18,9±2,3) ум.од..

Артеріальний тиск (АТ) і центральний венозний тиск під час і після УФК, як правило, залишалися стабільними або незначно знижувалися (на 5-15% від початкового рівня). Така картина пояснюється малою швидкістю перфузії і адекватним надходженням рідини в судинне русло з інтерстиціального простору за рахунок різниці колоїдно-осмотичного тиску. У 28 випадках УФК проводили при вихідному систологічному АТ в межах 260-170 мм р.ст. Під час сеансу УФК протягом 0,5-1 год вдалося знизити АТ без введення гіпотензивних засобів до нормальних величин. Тільки в 5 випадках під час УФК виникла артеріальна гіпотензія (АТ знизився до 80-90 мм рт.ст.), пов'язана з прихованим дефіцитом ОЦК. У зв'язку з цим довелося припинити УФК і внутрішньовене введення вазопресорів і плазморозширювачів.

Частота серцевих скорочень у 80% хворих під час сеансу коливалась від 80 до 120 за 1 хв.

Слід зазначити, що при застосуванні УФК в окремих випадках може спостерігатись активація комплементу, яка, за даними деяких авторів, зумовлена контактом крові хворого з поверхнями мембрани ультрафільтрату і системи трубок. При цьому виникає лейкопенія, відбувається секвестрація лейкоцитів в легеневих капілярах, а інколи може розвиватись артеріальна гіпоксія. Такі явища спостерігалися тільки в 3 випадках і мали транзиторний характер, легко ліквідувалися введенням антигістамінових препаратів і глюкокортикоїдів. Капілярні діалізатори F5, що застосовуються останнім часом, усунули ці ускладнення. Під час УФК, що проводили після операції, у 2 хворих спостерігалася внутрішньочерепна кровотеча, що підтвердили дані КТ. Після видалення субдуральної гематоми післяопераційний період перебігав без ускладнень.

Для оцінки ефективності УФК результати досліджень порівнювали з аналогічними даними в 2-й групі спостережень.

Групи хворих, які ми порівнювали, майже не відрізнялися за статтю, віком, видом, характером і локалізацією пухлин. Однак вираженість ННМ у них була трохи меншою, ніж у 1-й групі. Так, до лікування сопор і кома різного ступеня спостерігались тільки у 33 (39%) пацієнтів, величина набряку, за даними КТ, у 56 (66%) пацієнтів не перевищувала 100 см² і тільки у 34% хворих цей показник перевищував 100 см².

Виражене зміщення серединних структур мозку у пацієнтів контрольної групи спостерігалося лише у 30% хворих, а у 70% воно було відсутнє або помірно виражене. При медикаментозній терапії тільки у 13% хворих ННМ зменшився з 100-150 до 30-100 см², у інших хворих поліпшення стану спостерігалося на 10-15-ту добу, а повний регрес ННМ - тільки на 20-30-ту добу. У цей період зміщення серединних структур мозку зменшилося тільки у 8% обстежених. Цим пояснюється відсутність чіткого позитивного клінічного ефекту у цих хворих.

На 7-му добу після операції у 52% хворих залишалося помірне або виражене оглушення, а у 3% - кома (7-3 бали). Тільки у 32% пацієнтів зменшилася вогнищева симптоматика. Рухові порушення у цей термін, регресували у 22% хворих, а у 38% хворих вони навіть наростали. Афатичні розлади зменшились у 60% хворих, а у 40% хворих вони не змінились або поглибились. Електролітний склад крові, вміст сечовини та креатиніну після проведення медикаментозної протинабрякової терапії не змінились. В зв'язку з цим розрахункова осмолярність змінилася незначно: до лікування вона становила (282,6±2,01) мосмоль/л, після лікування - (284,56±2,01) мосмоль/л. В той же час кріоскопічна осмолярність збільшилася з (300±2,62) до (307,28±3,54) мосмоль/л. Це призвело до збільшення дискримінанти. Останнє пов'язано з підвищенням рівня СМП з (0,302±0,14) до (0,443±0,05) ум.од., що обумовлюює ендогенну інтоксикацію.

Результати лікування післяопераційного ННМ за допомогою УФК свідчать, що цей метод ефективніший за загальноприйняті методи. Незважаючи на те, що у цих пацієнтів частіше (52%), ніж в контрольній групі, набряк мозкової речовини, за даними КТ, перевищував 50 см², більш вираженими були зміщення серединних структур і порушення свідомості, ефективність комплексної терапії із застосуванням УФК була вищою, ніж у хворих контрольної групи. Після УФК швидше зменшувалися загальномозкові та вогнищеві симптоми (на 3-5 днів) і скорочувалися терміни перебування хворих у відділенні реанімації та інтенсивної терапії (на 2-3 доби).

Висока ефективність УФК пояснюється швидким регресом ННМ, зумовленим переміщенням рідини із зовнішньосудинного у внутрішньосудинний сектор і послідовним видаленням її. За даними КТ, уже через 2-3 доби площа ННМ зменшувалася в середньому на 75 см², а зміщення серединних структур - на 4 мм. Подібні зміни у хворих 2-ї групи спостерігалися тільки через 7-14 діб.

Позитивний ефект УФК значною мірою пов'язаний з видаленням не тільки води, але й продуктів азотистого обміну. Рівень креатиніну знижувався до (500,7±83,44) ммоль/л, сечовини - до (65,22±26,62) ммоль/л, СМП - до (0,885±0,034) ум.од., що можна розглядати як зменшення явищ ендотоксикозу.

Швидке зменшення ННМ (при використанні УФК) дозволяє уникнути ускладнень, які спостерігаються при застосуванні традиційних методів консервативної терапії і зумовлені: 1/ пригніченням імунореактивності, ерозивно-виразковими кровотечами із травного каналу внаслідок тривалого застосування глюкокортикоїдів і антибактеріальної терапії; 2/ масивною дегідратаційною терапією за допомогою осмо- і салуретиків, які призводять до вираженої загальної дегідратації, що посилює зміни реологічних властивостей крові і мікроциркуляції, порушення її електролітного складу, збільшує кровотечу. У разі повільного регресу ННМ хворі потребують проведення тривалої штучної вентиляції легень, катетеризації магістральних судин і сечового міхура, що сприяє розвитку важких гнійно-септичних ускладнень (пневмонії, менінгоенцефаліту, циститу, пієлонефриту та ін.). Такі ускладнення істотно збільшують летальність (18,6%) у хворих 2-ї групи порівняно з 1-ю (12,9%).

Висновки.

1. УФК є одним з ефективних методів лікування ННМ у післяопераційний період у нейроонкологічних хворих.
2. УФК не супроводжується згущенням крові і знижує частоту післяопераційних ускладнень.
3. Показанням до проведення УФК є значний післяопераційний ННМ, який недостатньо піддається медикаментозній терапії.

Список літератури

1. Букин В.Е.Влияние изолированной ультрафильтрации крови на кислородный статус организма и потребление кислорода мозгом при эклампсии //Материалы 2-го национального конгресса анестезиологов Украины (Харьков, 24-27 сент.1996 г.).- К: Вища школа, 1996.-С.38-39.
2. Букин В.Е.Ультрафильтрация в комплексе интенсивной терапии постгипоксического отека мозга //Тез.докл. 7-й респ. конф. молодых ученых. -К., 1986. -С. - 44-45.
3. Виноградова Т.С., Филипцев П.Я., Кирхман В.В. Эхокардиографиические показатели у больных с уремией при лечении гемодиафильтрацией //Сов.медицина. -1988. -N12. -С.103-106.
4. Гемофильтрация в интенсивной терапии синдрома позиционного сдавления / Бондарь М.В., Трещинский А.И., Васильев Г.А. и др. //Материалы пленума ассоциации анестезиологов "Травма анестезия и интенсивная терапия"- Луганск-Луцк. -1994. -С.13.
5. Гойчук Ф.Ф.Интенсивная терапия сочетанной черепно-мозговой травмы// Материалы пленума ассоции анестезиологов "Травма анестезия и интенсивная терапия". -Луганск-Луцк, 1994. -С.38.
6. Использование гемодиализа при полиорганной недостаточности вследствие тяжелой травмы / Сущенко И.Т., Куливник В.В., Чаплик В.В. и др. / /Материалы пленума ассоциации анестезиологов "Травма анестезия интенсивная терапия".-Луганск-Луцк, 1994. -С.152.
7. К вопросу интенсивной терапии детей с отеком головного мозга / Мартынюк В.Ю., Дмитриева М.Б.,Гольдман И.С., Нифонтов С.В. // 7-й респ. конф. молодых ученых-медиков: Тез. докл. (Алушта,23-24 окт.1986 г.). -К., 1986. -С. -74-75.
8. Шевченко С.Б.,Семицкий Я.В.,Колыхан В.П. Интенсивная терапия тяжелой черепно-мозговой травмы // Материалы пленума ассоциации анестезиолов "Травма анестезия интенсивная терапия".-Луганск-Луцк, 1994. -С.193-194.

Ультрафильтрация крови и традиционное лечение отека и набухания мозга у нейрохирургических больных с опухолями головного мозга

Гавриш Р.В.

Работа посвящена такой универсальной реакции, как отек-набухание головного мозга различные варианты которого часто возникают при внутричерепных опухолях, а также обоснованию и внедрению в клинику метода экстракорпоральной детоксикации и дегидратации-ультрафильтрации крови.

В работе описаны недостатки консервативного лечения отека-набухания мозга в послеоперационный период у нейроонкологических больных, способствующие медленному регрессу отека-набухания мозга и присоединению гнойно-воспалительных осложнений. Обосновано включение в комплекс лечебных мероприятий метода ультрафильтрации крови, который ускоряет разрешение отека-набухания мозга за счет выведения вне- и внутриклеточной жидкости, уменьшает эндогенную интоксикацию, не вызывает нарушения гемодинамики, изменения электролитного и белкового состава крови, явлений гемоконцентрации. Показанием к применению ультрафильтрации крови является выраженный послеоперационный отек-набухание мозга, недостаточно поддающийся медикаментозной терапии.

Ultrafiltration of a blood and traditional treatment of brain edema of the neurosurgery patients with tumours of a brain

Havrysh R.V.

This work dedicates to the universal reaction as brain oedema-swelling, the different variations of which often appear with intracerebral tumors, also to the basis and the introduction of the method of extracorporational detoxication and dehydration with blood ultrafiltration in the clinic.

In the work the shortcomings of medical treatment of brain oedema-swelling of neuro-oncologic patients in the early post-operational period are proved. It is stressed that such medical treatment is conducive to the slow regression of brain oedema-swelling and involves suppurative-inflammatory complications. The inclusion of the method of blood ultrafiltration in the treatment complex is grounded on. This method increases resolution of brain oedema-swelling by extraction of extra- and intracellular liquid, and decreases endogenous intoxication, does not cause the dynamopathic process of circulatory dynamics, does not change electrolyte and albuminous blood structure and hemoconcentration process. The aim of the usage of blood ultrafiltration is the post-operational brain oedema-swelling which does not quite fall under medicinal treatment.